ХИТРИЙ ХОВЛЯХ

українська народна казка

Жили собі дід та баба. Жили і вмирати не хотіли, бо якщо вмреш, то будеш

м и р т я к о м і буде погано. У них було все: ряба куриця, шо яйця золоті несла, свиня жирна дуже, корова н е п о г а н а, чоботи і бочка браги. У діда була пуцька, у баби цицькі, і жили вони, як бог за пазухою, і вмирати не хотіли, бо як умреш, то будеш м и р т я к о м. в хаті у них була піч, на якій вони шуткували, стіл і дерев'яна лава, щоб сидіть і їсти. Їли зазвичай або свиню, або кашу, або ріпу парену. Ріпу вирощували і витягували з землі за допомогою собак, котів, онучок та мишей. В одному кутку хати висіла Мати Божа в золотій фользі, в іншому – Тарас Григорович Шевченко у вишиваному рушнику.

Баба була дуже товста і  к р а с і в а  , а дід завжди п'яненький, небритий та н е п о г а н и й.

Однієї ночі приснився діду сон.

Ніби гострив він косу, щоб накосити бур'яну для жирної свині, аж раптом бачить: іде до нього соняшник і каже:

- Дивись, блядь, сначала на мене, блядь, а потім на сонце, нахуй блядь, дивись вніматєльно і сравнюй, ну як, заїбісь? Га? Кажи, шо ти поняв?

Дід злякався випустив косу, всцявся і проснувся. Тремтить, бідний, до баби тулиться і заснути знову боїться.

-  Бабо,- каже,- чаєш, бабо, проснись, бо я всцявся. Та й розказав бабі свій сон

- Дурний ти,- каже баба,- це ж   в є с ч и й   сон тобі був. Треба було з соняшником балакать, а не сцять на піч, от він тобі усе б і розказав.

Вранці дід вийшов на подвір'я, сипнув рябій куриці пшениці, взяв косу і збирається жирній свині бур'ян косити. Аж бачить: стоїть перед ним неземне створіння, все в золотистому сяйві і до тогож гарне, до того прекрасне, що у діда сльози з очей потекли. Все навколо потонуло в океані сонячно-золотистого світла, не стало хати, куриці, дерев, бур'яну, нічого не стало – тільки надзвичайно гарна божественна тваринка стояла перед дідом і тримала в неперевершено інтелегентних  лапках качан кукурудзи.

- Бабо,- крикнув дід,- бабо, та що це таке, Господи, бабо, мати-земле…

Дід впав на коліна і не відводив від  чудесної тваринки очей.

А та стукнула діда качаном по лобі і сказала напрочуд мелодійним голосом:

- Негайно йди до лісу ставити капкани на лисиць!

Стрибнула в кущі і зникла.

Дід довго ще стояв на колінах, а коли трохи одійшов, помацав свої штани, зайшов до хати і розказав про все бабі.

- То був ангел божий,- сказала баба, я про таке в «Сторожевой башнє» читала. То ж іди до лісу і став капкани, бо буде нам с тобою такий  к а б з д е ц ь, шо ми повмираємо і будемо м и р т я к а м и.

Нічого не поробиш. Взяв дід капкани та й пішов. Іде собі, іде, аж бачить, біля самого лісу стоїть хата дерев'яна. Заходить дід у хату, а там три ведмеді сидять, красиві таки, сидять на кроватях, ложки в лапах держать, а на долівці платтячко якесь валяється, кісточки якісь та руса дівоча коса.

Побачили ведмеді діда, а найбільший з них і каже:

- Шо, сучара, апять прішол вершки корешки дєліть? Дєржи єго, пацани, счас ми єво а п у с т і м!

Хотів дід тікати – та де там – спіймали його ведмеді і  а п у с т і л і.

Іде дід і плаче, розставляє капкани і знову плаче; так зайшов у глибину лісу. Коли дивиться – іде назустріч Мишко,- веселий такий, танцює й співає:

         За маі зєльониє глаза

Називалі всє мєня калдуньєй

         Обнімай мєня скорєй

         Увазі за сто марєй!

Дід йому і каже:

- Не хочу я тебе, Мишко, обіймати, мене вже медведі обіймали, та так обіймали, що я ледь не помер і не став м и р т я к о м. Ти краще скажи: я заблукав чи ні? Я в ту сторону іду, де моя хата, баба, жирна свиня і куриця чи ні?

- Пішов на хуй!!!- страшно закричав Мишко і щез в лісових хащах.

Засмутився дід, поставив останній капкан і пішов навмання. Так ішов, ішов і вийшов на лісову галявину. А на галявині - великий смугастий звір риє лапами землю і страшно гарчить. Стоїть дід і думає: що робити, знову тікати, чи знову пісяти? Вирішив спочатку пісяти, а потім тікати та перечепився через гілку і впав.

Смугастий звір сердито зиркнув на нього і загирчав:

- Я – синегальський смугастий Кіс, мудрий і прекрасний, правда, в мене немає пуцьки, але є вуса, хвіст і цицьки. Я тут полюю на кротів, а ти обісцяний і апущений ведмедями дід, посмів мені заважати! Буду тебе їсти!

- Не їж мене, прекрасний Кіс, я тобі в пригоді стану. Я буду за тебе молитися, щоб у тебе виросла пуцька, і ти став ще мудрішим і прекраснішим!

Смугастий звір подивився зневажливо на діда, відвернувся, вдарив по землі хвостом і сказав:

- Ти воняєш сечею і ведмедями, не буду тебе їсти. П о с ь о л вон.

Зрадів дід, що його не з'їли, і він не став м и р т я к о м, і далі пішов.

А тим часом баба сиділа сама в хаті і плакала за дідом. В хаті було невесело і неприбрано, на вікнах сиділи мухи, а по столу бігали т а р к а н и.  Надворі жалібно підвивав Сірко – недоношений собака з численими патологіями. Баба згадувала, як частенько вони з дідом вечорами читало «Кобзаря», а потім довго сиділи і думали про кріпаків, як смоктали, як витягували ріпу з землі…

«Стану на коліна та помолюся. Не даремно ж вранці світлий ангел приходив»- вирішила баба.

Стоїть собі та молиться, молиться і не бачить, що сарай, де зберігається кукурудза та пшениця, засяяв неземним золотистим світлом.